Головна ВІНЬКІВЦІ Реєстрація

Вхід

Вітаю Вас Гість | RSSЧетвер, 17.10.2019, 04:33
Меню сайту

Категорії каталога
Мои статьи [16]
Історичні події в житті людства [5]
Історичні події в житті людства про які напоминає Google

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 274

Каталог статей
Головна » Статті » Мои статьи

13 травня-день хрещення Русі
13 травня-день хрещення Русі
 

 

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства на землях Київської Русі.

 

Основна подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

 

 

Загальні дані

 

Утвердження християнства на Україні – дуже складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища , протистояння і боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, остаточного проголошення християнства державною релігією Київської Русі, створення митрополії, переходу в унію у 16-17 ст., приєднанню до Московської церкви та руху на автономію та автокефалію у 20-21 ст.

 

 

Наукові джерела історії староруського християнства

 

До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), “Послання до смоленського пресвітера Фоми” наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154р.), “Послання до братії” Луки Жидяти, “пам'ять і похвалу Володимирові” Якова Мнима (11 ст.), “Повість временних літ” і “Житіє Феодосія Печерського” Нестора (бл. 1056-після 1113рр.), “Києво-Печерський патерик” та інші.

 

Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих ( Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енцикликою патріарха Фотія, творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів - архієпископа Бруно (974-1009рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших.

 

 

Перші християни

 

Християнизація Русі-України завдяки геогр. положенню країни (суміжність з Чорним м. і невелика віддаль від Близького Сх.), почалася з раннього проникнення християнства вже за перших вв. по Х р. на територію нинішньої України.

 

Свідчення істориків говорять про появу християнства на території, яку обіймає сучасна Україна, у пізньоантичних містах Північного Причорноморя, які були населені грецькими колонистами та в перші століття нової ери стали зосередженням найбільших вогнищ християнства.

 

З цього регіону на початку нашої ери починає поширювати християнство на теренах Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі і була апостольським осередком , найближче розташованим з північнопонтійськими землями. Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у “Повісті временних літ”, про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі України апостол Андрій під час однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.

 

Чи апостол Андрій був на території Києва, на це нема джерельних доказів, але майже певне, що він, згідно з писанням Євсевія Кесарійського, який ґрунтувався на Оріґені (3 в.), одержав як місійну територію Скитію, тобто землі нинішньої України. Він мав з Синопу податися на Закавказзя, Чорне м. та в Скитію (А. Карташев). Є. Голубінський і С. Томашівський уважають, що розповідь про апостольство Андрія в Україні є твором пізнішим, але М. Чубатий доводить, що перебування Андрія в Україні є майже певне.

 

Другим легендарно-відомим місіонером на українських землях був учень апостола Петра римський папа Климент I (88-97 рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, його було заслано наприкінці І ст. н.е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. Повертаючись до 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св Климента , щоб представити їх у Римі і Константинополі.

 

Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміщення після перевезення князем Володимиром (980-1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці . Автор “Слова” , виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.

 

Конкретніші дані про наявність християнства на укр. землях походять з часів перебування на тих територіях ґотів, які прийшли у 3 в. з півн. Ґоти нищили христ. колонії, вони доходили до Малої Азії і брали невільників аж з Каппадокії, які знайомили ґотів а християнством. Єп. зах. ґотів Ульфіляс переклав Св. Письмо на ґотську мову, т. зв. «Кодекс Арґентеус» (тепер зберігається в Упсалі в Швеції). На Соборі в Нікеї 325 брав участь єп. ґотів Теофіль. Одним з наступників Теофіля був єп. Унило, що його висвятив св. Іван Золотоустий. Осідком Унила була Дора в Криму. Наїзд гунів (375) загальмував поширення християнства на укр. землях на довший час, хоч у півд. Криму залишилися ґоти, бо не всі під тиском гунів подалися на Зах. Археологічні розкопи стверджують існування церков на Причорномор'ї у 3 - 4 вв. Найдавніші речі церк. вжитку знайдені в Херсонесі і Керчі, походять з 4 — 5 ст.

 

 

Християнство за перших українських князів

 

Є відомості, що бл. 860, два укр. князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єп. десь бл. 864. Нема, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

 

Наприкінці 9 ст. організаційно в “руській землі” оформлюється церковна структура - митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином.

 

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ .

 

Наступник Олега на київському столі Ігор (913-945 рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.

 

Знову ж за Олега поганська реакція придушила християнство, але воно не зникло зовсім, і є свідчення, що за кн. Ігоря існувала в Києві церква св. Іллі, бо при укладанні договору з греками 944 частина його посольства присягала на Євангеліє.

 

Християнство ширилось в Україні також з Зах., зі Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва слов. апостоли в дорозі до хозарів були в Криму і там найшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення християнства через Галичину на Волинь, де мали б бути у Володимирі єп. ще перед хрищенням Києва за Володимира В. Припускають, що за тих часів у Перемишлі вже було єпископство (М. Чубатий).

 

По смерті Ігоря у [945] р. на чолі держави стає його вдова – княгиня Ольга. Під час її перебування в 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів , посли від княгині Ольги у [959] р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь він прислав на Русь посольство на чолі з єп. Адальберт. Проте вже в 962 р. він вернувся назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.

 

Діальність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег правдоподібно вже були християнами. Більше того у [979] р. папа Бенедикт VII висилав послів до Ярополка.

 

 

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища , де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.

 

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава опинилася практично в оточенні християнських держав). Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

 

Хрещення сталося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто він отримував права на трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому спочатку дістав відмову і тільки захоплення їм візантійській колонії Херсонес (Корсунь) примусило Візантію укласти угоду.

 

Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київ, держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.

 

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі-України йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як в Києві. Гол. опір чинили служителі поганського культу «волхви», вплив яких на півд. землях Руси був незначний. Натомість на півн. у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти христ. свящ. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із христ. (т. зв. двовір'я).

 

Для унормування церк. життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візант. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч- раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та христ. любов -- підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійне велику державу Володимира і позитивно вплинуло па мораль керівної верхівки і населення.

 

З прийняттям християнства в Україні поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по ін. містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси-України Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення України і слов.

Категорія: Мои статьи | Додав: vinkivci (13.05.2008)
Переглядів: 2493 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
1 Afanasik  
Бывают в жизни огорченья tongue
Но это не тот случай dry

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:

Пошук

Друзі сайту

Статистика

Copyright MyCorp © 2019Безкоштовний хостинг uCoz