Осламівська сільська рада

Село Осламів розташоване за 15 км від райцентру і за 30 км від найближчої залізничної станції Бар Вінницької області.Загальна територія - 2090,3 га, вт.ч.: орної землі - 880 га, садів -570 га. Загальна кількість населення - 1453 особин, з них: чоловіків - 662, жінок - 791, пенсіонерів - 490, школярів - 193.

Сільський голова - Баліцький Анатолій Едуардович, українець, 1956 року народження, освіта вища, юрист.

Секретар сільської ради - Заєць Надія Іванівна, українка, 1960 року народження, освіта середня спеціальна.

Активні позиції в соціально-економічній та інших сферах жит­тя і діяльності населення займали голови сільської ради попередніх скликань: Мудрий Г.О., Пайосов А.М., Данілов В.П., Гуцал І.П., Мазур С.А., Нетяга І.Й., Мороз Н.В., Гаврилюк В.С, секретарі по­передніх скликань - Михайлова Г.І., Коновалова Г.В., Мороз П.В., Мацюк Г.І., а також директори радгоспу Язвіиський С.Б., Рибак В.II., Кушнір М.С., голова сільськогосподарського кооперативу Карпенко М.В.

Чимало зусиль для розвитку сільської і ромади залишили вете­рани колгоспної праці: бригадири - Мацишип П.А., Ьежик Я.Д., Кравченко О.М., Свистун І.П., Катеринник В.А., Івасюк К.І., Муд-

рик І.С.: механізатори - Квасньовсь-кий М.М., Кушнір В.П., Квасньовський П.М., Топоровський М.І І., Студе­нець СІ., Студенець М.І., Качур К.Г., Музика П.1., Шевчук А.В., Денисюк М.М.: гехнолог-випороб Синявський В.В.; тваринники - Мацишина Г.В., Оксанюк С.Д., Фурман О.І.; доярки -Кушнір П.І., Амосюк Г.Ф., Шелест Г.П.; будівельники - Куліковський А.Й., Писаренко М.І І., Франкова М.Г.. Оксанюк М.Ф., Денисюк Л.П., Музи­ка З.О.; коваль Нікольчак В.Ф.; пасіч­ник Вергуляцький Д.С.; агрономи Фурман М.М., Івасюк М.З.; зоотехнік - Вознюк Г.П.

Змістовну культурно-освітню ро­боту проводили: вчителі - Півторак І.П., Півторак Г.М., Залевський

С.Ф., Залевська Н.В., Зінченко І.С., Зінченко Л.К., Кращенко Л.І., Шевчук І'.В., Шевчук А.В., Рибак М.К., Катеринник Г.В., Мацишина Л .Б., Скверчинська С.О., Хрін О.Й.; бібліотекар - Косован М.Ю.

Протягом багатьох років на медичній ниві працюють лікарі Осламівськоїдільничноїлікарні: Щасний О.Ф., Щасна Л.Ф., Слободянюк В.А., Мацишина Є.І., Косяк В.Б., Камінський С.С., Камінська С.О.; зав. аптекою - Кушнір ПО.; медсестри - Кульчіцька Г.М., Строкіна М.О.

На території сільської ради діють Осламівська сільська лікарсь­ка амбулаторія, два магазини Осламівського ТВЗГІ, три магазини приватних підприємців, відділення електрозв'язку, поштове відділення, відділення Ощадбанку, Будинок культури (Мозжухін В.С.), бібліотека (Погонець М.В.), Чудо-Михайлівська церква, бу-динок-інтернат для престарілих, ПП «Надія», СГК «Осламово», дитячий садок-ясла, школа І-ІІІ ст.

За роки незалежності активно діяла депутат Камінська С.О.

До складу сільської ради обрано 15 депутатів.

З села вийшло багато талановитих, висококваліфікованих спец­іалістів, які працюють на важливих ділянках різних галузей народ­ного господарства, а саме: Б'ялик Микола Іванович - Герой Украї­ни, голова правління ВАТ «Радсад» Миколаївської області; Дан-ченко Володимир Григорович - заступник голови облдержадміні­страції м.Полтава, професор Шморгук Петро Давидович.

Перші згадки про Осламів відносяться до першої половини XVI століття. На карті французького інженера Боплана на місці села показано лісовий масив, а на берегах річок- поселення людей. Після спустошливих татарських набігів місцеве населення втікало на Волинь та за Дніпро, а місцевість заселяли вихідці з Галичини. Адже й нині в Надвірнянському районі Івано-Франківщини є села Чорні і Білі Ослави, а в Яворівському районі Львівщини     село Оселя. Цілком ймовірно, що ці назви згодом трансформувались в Осламів.

Народні легенди та історичні джерела стверджують, що за часів Київської Русі на високих пагорбах поблизу Осламова, на лівому березі безіменної річки (за переказами, в різні часи вона звалась Білою, Білугою чи Білухою) стояло велике місто Заслав'я. знище­не вщент іатаро-монголами.

В другій половині XVII ст. половина Осламова належала польським дворянським родам Іуменецьких, друга - Станіславу і Ганні Станішевським.

Селянсько-козацькі повстання, жорстока боротьба за са­мостійність України, що тривала в середині XVII ст. й на Поділлі, призвели до розорення краю. Жителі Осламова і навколишніх сіл брали активну участь у національно-визвольному русі, звільненні краю від польського панування.

Спустошений Осламів, як і всі довколишні села й міста, спітка­ло ще одне лихо - епідемія чуми, яка перекинулася з території Молдови. В 1661 році село було повністю знищене і лише через сім років почало відбудовуватись.

У 1672 році Поділля загарбала Туреччина і населення його зно­ву рятувалось втечею, потрапляло ще в більшу неволю, забиралось у полон, рабство. У вересні 1669 року Туреччина повернула вщент розорене і пограбоване Поділля Польщі.

На початку 1770 року територія краю, у чому числі Осламів, зазнали лиха від епідемії холери. Вимирали цілі сім"ї, вулиці, села.

У квітні 1793 року Правобережна Україна об'єдналася з Ліво­бережною у складі Росії. В травні 1795 року Осламів став волос­ним центром Ушицького повіту Подільської губернії. До складу волості входило 12 населених пунктів, у тому числі й Віньківці.

В першій половині XIX ст. Осламів належав двом поміщикам — Петру Пелеховському і Сатурнію Сарнецькому, а в 1847 році має-ток викупив колезький радник полковник Микола Йосипович Ге. батько знаменитого російського художника Миколи Миколайови­ча Ге. Відомо, що з 1855 по 1865 роки в Осламові проживав інший син поміщика- Григорій Ге. Покинувши військову службу, вій займав­ся літературною діяльністю, брав активну участь у громадському житті, цікавився проблемами народної освіти. В 1864 році Григорій Г. відкрив в Осламові першу на Поділлі школу з українською мо­вою викладання для селянських дітей.

Навчання здійснювалось за букварем, складеним письменником Пантелеймоном Кулішем. Діти вивчали біографію, твори Тараса Шевченка, знайомилися з народною творчістю. Проте занепокоєні популярністю української школи (царський міністр освіти Валуєв заявив, що української мови "ніколи не було, немає і бути не може"), власті зробили все, щоб різко осудити такий почин. У травні 1865 року повітовий справник повідомив губернатора про закриття шко­ли в Осламові. сам Григорій Г. змушений був переїхати на про­живання до Миколаєва.

З 1876 року в Осламові жив і творив інший син М.И.Ге — Мико­ла. Одну зі своїх картин "Тайна вечеря" він нібито подарував Осламівській сільській церкві, спорудженій завдяки старанням свя­щеника В.Сахапевича незадовго перед тим. Храм був освячений па честі) архистратиі а Михаїла.

Старожили Осламова розповідали, що сім'я Ге в 1860 році на місцевому кладовищі збудувала каплицю, яку 1931 року було зруй­новано.

З 1878 року власником Осламова був генерал артилерії пан, згодом село перейшло у власність царського генерала Олександра Оповича ІПмідта, німця за походженням. З іменем ос­таннього й пов'язана давня слава Осламова. У 1879 році він заклав у своєму мастку плодорозсадник і сад. Садивний матеріал яблунь, груш, черешень, вишень і слив завозився сюди з Нікітського бота­нічного саду, розсадників Києва, Одеси, Варшави, Риги, інших місць. Незабаром Осламів перетворився на центр інтенсивного науково-дослідного садівництва. Управитель маєтку Микола Ан­дрійович Хрістіан, теж німець за походженням, а згодом вивчений за кошти генерала О.О.1 ІІмідта садівник Вячеслав Скверчинський, випробовували велику кількість сортів плодових дерев і районува­ли найкращі з них.

Уже в 1894, 1895 і 1897 роках у журналі "Плодоводство" були статгі "Что кому из нас сажать в своих садах" про розвиток садів­ництва в Осламівському маєтку. У прейскуранті 1898 року, вида­ному в Петербурзі, була опублікована стаття "Питомник плодовьіх деревьев Подольской губернии Осламовского ймення А.О.Шмид-та", в якій давались конкретні рекомендації з садівництва. Ос-ламівські яблука на рівних конкурували із завезеними з Італії, Німеччини, Великобританії, то ж у тому ж році комісія "Общего

Собрания Императорского Российского Общества плодоводства" визнала, що яб­лука сорту Наполеон з Ос-ламівського саду не посту­паються таким же, завезе­ним з Тіроля.

В 1916 році в маєтку О.О.Шмідта було 75 гек­тарів саду. Село вже тоді знали далеко за межами Подільської губернії, про що писав у своєму романі "Велика рідня" відомий український прозаїк Михайло Стельмах. Після перемоги лютневої революції в Росії, повалення самодер­жавства вже влітку 1917 року виконком Осламівської волості був перейменований в раду селянських депутатів, яка проіснувала не­довго. В квітні-червні 1919 року після встановлення Радянської влади в Осламові було організовано перший волосний революцій­ний комітет. Очолив його Федір Свистак, а членами ревкому були Андрій Олексійович Кушнір-завідуючий земельним відділом, Феодосій Бачок, який завідував військовим відділом. Та революційні перетворення на селі призупинила дальші події в державі і на Поділлі кривава громадянська війна.

В листопаді 1920 року на Поділлі остаточно встановилась Ра­дянська влада і було відновлено роботу ревкому. Тепер його очолив Петро Карвацький, а членами стали Андрій Кушнір і Федір Качур. Головою волосного комітету незаможних селян став Каськов. Селяни отримали землю, почали відроджувати господарство.

На початку 1921 року організовано Осламівський волосний ви­конавчий комітет. Його головою став Павло Касіянович Біланюк, секретарем - Андрій Олексійович Кушнір, якого скоро замінив Юхим Якович Нагуляк. Волвиконком узявся налагоджувати мирне жиггя, організував школу, збирав продукти для армії та голодую­чого населення, податки, допомагав селянам у підготовці до вес­няної сівби, вів активну боротьбу з бандитизмом.

Після утворення в 1923 році Віньковецького району Осламів перестав бути волосним центром і в ньому утворили сільську раду. Першим її головою став Сільвестр Кіт, пізніше - Іван Веретко, за­ступником - Іван Клаптюк, секретарем - Володимир Головащенко.

Нова влада зайнялась культурною революцією, ліквідацією не­письменності. До 1927 року більше половини жителів села віком від 10 до 50 років навчились читати, писати і рахувати. В 193 1 році в Осламові відкрито семирічну школу, згодом обладнано селянсь­кий будинок (клуб) та хату-читальню.

Найбільшою проблемою було господарське будівництво. В 1922 році група українців-галичан, які приїхали зі Сполучених Штатів Америки, на базі садів О.О.Шмідта організувала в Осламові радгосп, якому судились великі досягнен­ня в садівництві і слава. Почали створюватись і перші комітети незамож­них селян, на досвіді діяль­ності яких у селі в 1929 році було організовано сільгоспартілі "Плуг" і "Нове життя". Організато­рами і першими їх керівниками були комуністи Дмитро Семено­вич Андрейцев і Павло Касянович Біланюк. На жаль, поспішна і нерідко примусова колективізація, ліквідація сильних селянських госпо­дарств, а згодом жорстокі сталінські репресії принесли немало горя осла-мівчанам. а в багатьох забрали жит­тя. 'Зокрема, був заарештований і роз­стріляний голова сільської ради Федір Качур. Крім нього, сільську раду в різні роки очолювали Лозюк, ІІІандибура, Кузнецова, Доліпова.

Та все ж у .30-ті роки житгя осла-мівчаи кращало, ставало заможні­шим. За наполегливості сільської ради в 1931 році в селі на базі рад­госпу було відкрито робітничий фа­культет Уманського сільгоспінституту, в 1938 році - середню шко­лу. З'явився і медпункт, будувались клуб, виробничі об'єкти. Ллє мирне життя перервала війна.

Понад 255 земляків воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Смертю хоробрих полягли в боях з ворогом: Янков М.Я., Фрига М.Г., Фурман С.А., Пагуляк Г.Я., Наїуляк 11.Я. Всього 96 жителів загинуло на війні.

Припинивши свою діяльність під час окупації, Осламівська сільська рада відновила її в березні 1944 року, після визволення села Радянською Армією. Виконком займався питаннями відбудо­ви зруйнованого народного господарства, колгоспів та радгоспу, виконанням фінансових планів, збиранням податків, натурпоста-вок сільгосппродукції, реалізацією позики. В перші місяці після визволення осламівчани збирали кошти на будівництво авіаескад­рильї, танкової колони, відправили для потреб армії 420 центнерів хліба, продукти для поранених.

Очолювали сільську раду в повоєнні роки Микулич, Андрій Янків, Тетяна Жук, Андрій Бородкін, Олекса Мудрий, Станіслав Мазур, Іван Нетяга, Володимир Данілов, Іван Гуцал, Надія Мороз. Депутатами сільської ради нео­дноразово люди обирали кращих з кращих односельчан — керівників господарства В.Р.Ліпка, Д.С.Андрейцева, С.Б.Язвінського, В.П.Рибака, М.С.Кушніра, бригадирів-садівників, які прославили радгосп, Я.Д.Бежика, ІІ.А.Мацишина, робі орденопосців М.П.Квасньовського,                       М.І.Лопагюка, П.І.Кушнір,         І .В.Мацишину та бага­тьох інших. За успіхи у праці, вели­кий вклад у розбудову села сесія сільської ради назвала сільські ву­лиці іменами В.II.Рибака, С.Б.Язвіпського, П.Л.Мацишина, Я.Д.Бежика.

За час свого існування Осламівська сільська рада неодноразово реформувалась. У 1959 році до її складу було приєднано терито­рію сусідньої Курницької сільради. Після ліквідації в 1962 році Віньковецького району вона увійшла до Ярмолинецького, а з 1965 року Новоушицькоіо районів Хмельницької області. Після віднов­лення Віньковецького району в грудні 1966 року Осламівська сільська рада була ліквідована, її територія включена до Зорянсь-кої сільської ради. А в кінці 1972 року статус Осламівської ради було відновлено. З 1991 року її очолює Анатолій Ндуардович Балицький. Не зважаючи на труднощі, рада успішно виконує свої функції, вносить помітний вклад в економічний, соціальний і куль­турний розвиток села.