Село Адамівка розташоване на північному заході Віиькоксцького
району, за 18км від райцентру і за 45 км від залізничної станції. До складу
сільської ради входить село Адамівка. Загальна територія - 2460 га. Станом на 2003 рік
населення сільської ради становить 1100 осіб, з них: чоловіків-446, жінок-654,
пенсіонерів - 552, дітей шкільного віку - 86, дітей дошкільного віку - 449.
Сільський голова — Русін Іван Дем’янович, укряїнець, 1953
року народження, освіта середня спеціальна, механік.
Секретар сільської ради-Федорук Галина Юхимівна,
українка. 1962 року народження, освіта вища, зоошжепер.
Протягом своєї діяльності значнуорганізаторську роботу здіпєпіокілн голови
сільської ради попередніх скликань: Санпцький С.С., Вох І.М., секретарі попередніх
скликань Коріпта В.II., а також голови колгоспу Лисюк Д.Д.Гуменюк О. VI.. Лисюк Д.Д.
Станом на 2003 рік на території сільської рад.и діяло два
фермерських господарства: «Краєвид» (Саіиіцький В Ф.) і «Наталі» (Савицький В.С.).
сільський клуб (Трембовецький О.В.), бібліотека (Чорна Л.В,), фельдшерсько-акушерський
пункт (Підмурняк В. І.), відіділення зв'язку (Главацька Н.І.). Свято-Покровська
церква (Зварич Г.В.), два магазини від Віньковсцької райсіпоживспілки, Приватні
торгові точки.
За роки не іалежпості України позитивно зарекомендували себе
депутати Руділе В.В., Левицький В.І., Матущак Г.С.
До складу
сільської ради обрано 15 депутатів, з них 10 працівників агропромислового
комплексу, 3 працівники місцевого самоврядування, 2 пенсіонери.
У селі народилось чимало талановитих,
висококваліфікованих спеціалістів, які працюють на важливих ділянках різних
галузей народного господарства. Серед них: Шерепа Василь Феодосійович- доктор
технічних наук, заслужений радист СРСР: Студенець Василь Якович -старший
викладач кафедри вищого інженерного танково-технічного училища, полковник;
Лисюк Павло Дем'яно-вич - начальник медичної о відділу військово-медичної
служби, полковник: Коломіець Микола Петрович головний сані гарний лікар
Хмельницької області; Лисюк Олександр Олексійович - голова ЗА'Г
"Хмельпиво", Бацуца Михайло Іванович - директор Хмельницького
відділення фірми "Київетар", Нідмурпяк Олексій Васильович генеральний
директор ЗЛІ '"Хмельниччииа-авто", Смалюхівський Іван Володимирович -
полковник міліції та ін.
Лдамівка, як окреме село, відокремилося від Зінькова у
середині XVIIIсг. Його оформлення, як поселення, пов'язане із спорудженням у 1 773 році
Свято-1 Іокровської церкви. Село славилося гончарним промислом. Його розквіт
пов'язаний з видобутком тут високоякісної глини, яка після випалювання набувала
красивого рожевого кольору. Завдяки цим обставинам адамівський іюсуд
відзначився,псаблтюю.витонченістю форм. Відомий український мистецтвознавець та
етнограф А.Зарембський пояснював високу художню якість виробів адамівських
гончарів впливом античної кераміки, яка якимось чином потрапила у регіон і
слугувала зразком для тамтешніх майстрів.
Традиційно технологія виготовлення посуду адамівеькими
гон-чарами була такою. За розповідями старожилів, глину для виробів гончарі
добували у спеціальних пластах, що знаходилися на північно-західній околиці
села в «глиняниках». Глибина їх сягала до 20 метрів. Доброякісна
(«тлуста») глина витягувалась звідти за допомогою блоків. Глину скидали на
дощатий настил, добре вимішували, потім робили конусоподібну гірку «пеньок»,
спеціальними ножами "стругали", зрізали з гірки тоненькі стружки і
готували глину до використання на гончарному крузі. Дорослий працівник за день
міг вшоговити 50-60 горщиків, дитина або підліток -15-20. Після сушіння вироби
розмальовували брунатно-фіолетовою глиною ("червінню»), яка добре
виділялася на жовто-гарячому тлі верхньої частини посудини, прикрашаючи
рядочками дрібного геометричного орнаменту, над яким розміщувалися фііури
тварин і птахів. Нижня частина, а також стінки мисок - лише стилізованим
зображенням тварин і людських фігур. Подекуди така традиція порушувалася - по
всьому полю посудини слався витими лініями барвистий квітковий орнамент. Вироби
адамівських гончарів з давніх часів збувалися на місцевих ярмарках і базарах.
Географія збуту була такою: на півночі - Старокостчнтинів, Летичів, на сході -
Бар, на заході - Базалія, Купин, на півдні – Могилів-Подільський. Сороки.
Частіше вироби вивозилися у південні повіти губернії, а також у Бесарабію.
Для перевезення посуду використовувалися великі вози. На
один такий віз вміщували до 600 середніх горшків. У добрі часи гончар мав
непоганий заробіток, але якщо в дорозі заставала мряка, а ще гірше дощ, то
доводилося зле: вироби втрачали свій колір, дзвін, а отже, і ціпу. Пробувши
місяці, у дорозі, повертався гончар додому нерідко без іроіпей, що мовою
адамівських гончарів означало «затопити горшки у Дністрі».
За даними обстеження гончарного промислу, проведеного у
селі в 1901 році, видно, що тут виробляли переважно столовий та господарський
посуд (макітри, миски, горшки, ринки, збанки, їладущики, горщики-близнята.
вазонки та п ідва юнки, а також дитячі іграінки-півни-ки, свистуни). В 1905
році, за даними А.Крилова, в Адамівці нараховувалося 368 дворів, 2188
мешканців. За спостереженцями Є. Сіцінського гончарним промислом займалося майже 200 сімей, приблизно
600 і опчарів. У літописі Св’ято-Покровської церкви у 1906 році зазначалося:
«щоб виростити доброю гончара, батьки вчать цьому ремеслу своїх дітей з
раннього віку. Зайшовши в хату, можна побачити, як семирічні хлопчики іа дівчатка
займаються цією справою. Ця обставина, між іншим, має великий вплив на те, що
письменість в єпархії поширюеться дуже важко. Віддавати своїх дітей в школу
гопчарі не бажають».
У 1913 році в Зінькові була проведена губернська висчавка
гончарних виробів Очолив її голова правління посудо зберіганічого товариства С.П.
Грижемайдо-Покрожеиницький. Переможцем було визнано Якова Бацуцу, який отримав
бронзову медаль за художпій розпис гончарпих виробів, 28 гончарів олержали
похвальні листи та грошові премії. ІІавсдет факт переконливо свідчач ь, що
Лда-мівка була вишачпнм цеп і ром гончарного ремесла краю.
Найпершими колгоспниками були Коетюк Матвій Іванович,
Косткж Іван Іванович, Косгюк Григорій, а незабаром до них присипалися
К).('.Наконечний, І.І.І'уцал, ФС.Ьугас, Ь.Ю.Кулішов. МЛІагущак (згодом сіав
головою колгоспу їм.Кірова с.Лдамівка). Головою цієї об"сдпяної групи сі а
в Семен Волков.
і 929 року в господарстві «І Іриклад і ончарам>>
вже було 3 сівалки, ! молотарка і двигун внутрішнього згоряння.
Під час масової колективізації сільська рада за допомогою
робі і пика-двадця і ип'яі ці исячника і м Луганська (іепана 1'удковсь-коїо
організувала на базі Т(Ч)'?у сільгоспартіль ім.Лріема.
24 лисюпада 1932 року бюро Заіоііського райкому КІ І(б)У
порушило піп анпя про занесення па «чорну дошку» області за невиконання плану
хлібозаготівлі колі оси ім.Лртема. 'і 24 лисюпада і! Лдамівкі
припинилася юргівлч п|іом'іоварами доги, поки село «по почне чесно викопували
свої зобов'язання перед робілничим кланом і Червопок'і Армією».
І Іе оминули село сіаліпські репресії. Кніми жертвами
ск^іи 1 5
мешканців Лдамівкн
Мажкі винрсібунаїїни випали на долю Ганни Яківни Дзюби (І
888- І9Н-І рр.), оа і ько і чоловік якоібуїні розкур-кулепі і '.агипули в
засланні, виховувала 5 діі'сіі. Роби.ііп горщики, продавали, іак і виживали.
С ільська рада дбал;1. про розвикж села. У 1932 ролі
відкрило електростанцію, 193! року-семирічну шкоду, 1938 року споруджено нову
двоповерхову школу.
1933 року було організовано колгосп «Перемога», першими членами
якого були Г.И.Левиць-кий,II.СІ іро гичко,Ф.ГЛіугас, М.М.Вальчук, А.В.Мудрик. 1935
року було організовано колгосп ім.Кірова, головою якого був Матущак Михайло
Гнатович. 1939 року його очолив Лисюк Дем'ян Володимирович. Він був ініціатором
багатьох добрих справ: електрифікації села, закладки саду тощо.
У 1940 році в колгоспах с.Адамівка нараховувалось 2
трактори, 1 зерновий комбайн, 2 тракторні сівалки, 1 молотарка, 1 автомашина,
2 водяні млини, з них один - вальцьовий.
Під час окупації Віньковеччини (з липня 1941 року по 28
березня 1944 року) радянські органи не діяли. 1 Іонад 963 адамікчан воювали
на фронтах Великої Вітчизняної війни. В запеклих боях із ворогом загинуло 271
чол.
Після визволення в квітні 1944 року Адамівська сільська рада
відновила свою діяльність. Сільську раду очолив Хіміч Полікарп Іванович. Рада
збирала з населення державну позику, натуриода-ток сільгосппродукції,
військовий податок, була ініціатором побудови одніст з перших колгоспних
гідроелектростанцій.
1950 року було проведено укрупнення колгоспів, в Адамівці
створено один колгосп ім.Артема на чолі з Іваном Васильовичем Не-світою, в
1958 році, після реорганізації Зіньківської МТС, колгосп отримав 6 тракторів і
2 зернових комбайни.
У 1963 році головою колгоспу обрано Студенця Василя Григоровича,
який перебував на цій посаді до 1970 року.
В 1963-1965 роках в с.Адамівка зведено сільський клуб за
ініціативою Д.ВЛисюка, архітектором-художником був Ліпко з м.Хмельницького.
В 1968 році за успіхи у праці ланкова садово-городньої
бригади Русіна Анастасія Михайлівна наюроджена виставковою медаллю, відвідала
ВДНГу Москві.
З 1970 до 1972 року головою колгоспу працював Черкасов Володимир
Васильович. У 70-х роках в с.Адамівка збудовано 4-ряд-ний корівник, лазню,
гараж, закінчено будівництво шосейної дороги до центру села.
У 1971 році Габай Н.С., яка виростила врожай цукрових
буряків вагою 395 цнт/га, присвоєно звання "Майстер "Золоті
руки".
З січня 1972 року колгосп очолював Дмитро Андрійович Лисюк.
Завдяки його невтомній праці будувались нові фермерські приміщення, кормоцех,
силосно-сіиажні траншеї, механізувались трудомісткі процеси.
В 1972 році орденом Трудового Червоного Прапора був нагороджений
тракторист господарства Федорук Михайло Юхимович. Його трудовий стаж становив
40 років. М.Федорук - учасник Виставки Народного Господарства УРСР в Києві.
Серед нагород Михайла Юхимовича - орден Леніна (1970р.), орден Жовтневої Революції
(1976р.).
У 1972 році тракторист господарства Щебеткж Степан Михайлович
був удостоєний нагороди - орденаТрудового Червоного Прапора.
У 1973 році були нагороджені: Степан Йосипович Стопкапь
за роботу на жнивах -Ленінською медаллю з ВДІІГ. орденом Леніна -Левицький
Володимир Іванович (його бригада зібрала по 33.6 цін/ іа пшениці), орденом
"Знак пошани" агроном Трембовецький Василь Іванович і доярка Лисюк
Марія Петрівна (надоїла 2912 кг молока від корови), голова колгоспу Лисюк
Дмитро Андрійович і комбайнер Смалюхівський Федір Лукич (1974р.) 'Тракторист
Ьиць Василь Ілліч і доярка Вугас Галина Євгенівна були нагороджені орденом
Трудового Червоного І Ірапора. За вирощування цукрових буряків ланковим М.П.
Надкреничній і М.В.НІерепі вручено перехідний Червоний прапор Міністерства
сільського господарства СРСР і ЦК профспілки працівників сільського господарства.
Головний комітет Виставки передового досвіду в народному
іосподарстві УРСР нагородив дипломом IIIступеня колгосп ім.Ар-тема, а також голову колгоспу Д.А.Лисюка. Колі оси
виробив по 615 цнт молока на 100 га с/г угідь і став переможцем у галузі тваринництва
1975 р.
У 1976 році було вирощено зернових по 36,5 цнт/га,
пшениці 42 цнт/га. Колгосп посів друге місце з виробництва і продажу державі
сільськогосподарської продукції. Голову колгоспу Д.А.Лисюка було нагороджено
орденом "Трудового Червоного Прапора. Добре зарекомендував себе й агроном
Вячеслав Антонович Скавронськпґг У і 077 році було чібрило 4.7,2 цмт/га
чернових ч гектара. В.Л.С кавронського було нагороджено орденом "Знак
пошани".
У 1978 році колгосп став дипломантом республіканської виставки
досягнень, народного господарства.
У 1979 році Д.Л.Лисюк відвідав Сокнрянський район
Чернівецької області, після чого використав досвід роботи по сухій відіодівлі
ВРХ. Це дозволило збільшити приріст худоби ч 800 до і 200 г на добу.
