На південному сході Хмельниччини, біля витоку річки Калюс, на високому пагорбі розкинулись Віньківці селище міського тину, центр однойменного району.

Селище простяглося зі сходу на захід уздовж старого "татарсь­кого" шляху, що веде до древньою Кам'янця-ІІодільськоіо. До Хмельницького від райцентру 85 кілометрів. Він зв’язаний авто­трасами з сусідніми районними центрами Дунаївцями, Ярмолинцями, Новою Ушицею, Деражнею Хмельницької і Баром Вінниць­кої обласіей. Найближчі залізничні станції знаходяться: Дунаївці за 46 км, Деражня    35 км. Бар    50 км.

До складу селищної ради входять села: Карижин, Подолянське, Гринева та смт Віньківці. Загальна територія 8675 га, сільськогос­подарських угідь 6137 га. Населення 8330 осіб, з них дітей до 16 років     1477, пенсіонерів    2408.

Селищний голова-Трембовецький Василь Іванович (українець. 1942 року народження, освіта вища, вчений агроном), секретар се­лищної ради - Свідерок Володимир Іванович (українець. 1958 року народження, освіта вища, вчений агроном).

Голови селищної ради попе­редніх скликань Б.1.Ковальчук. М.П.Цісар. П.Ф.Попович, секре­тарі попередніх скликань П.С.Попович, Ф.Л.Дзіковський.

До складу селищної ради останнього скликання обрано 25 депу­татів (6 працівників сільського гос­подарства, 3 підприємці. (1 праці­вників і спеціалістів підприємств, З пенсіонери, 3 працівники охоро­ни здоров'я, культури і освічи).

Багато років піднімали соціально-економічний рівень життя віньковчан голови колгоспів Півторак Іван Олександрович, Трем-бовецький Василь Іванович; ветерани колгоспної праці Дурач Бо-леслав Йосипович, Кошай Петро Юхимович; бригадири Побіянсь-кий Іван Петрович, Пустовий Василь Кирилович; механізатори Шершун Володимир Михайлович, Ткачук Петро Іванович, Кенс Микола Володимирович; тваринники Ваврічин Людвіг Володими­рович, Біличинський Іван Васильович; доярки Присгупа Людмила Павлівна; електрик Морозовський Нарциз Мар'янович, будівельник Буляк Іван Антонович, зоотехнік Федькова Валентина Федорівна, ветеринар Штанько Василь Ма­р'янович.

Духовно-культурному піднесенню земляків своєю багаторічною працею сприяли вчителі Завіша Лариса Іванівна, Захарець Ольга Яківна, Гвоздовський Микола Маркович, Цапура Людмила Семенівна, Веклюк Валентина Семенівна, бібліотекар Стецюк Лідія Миколаївна.

Протягом багатьох років на сторожі здоров'я людей стояли за­відуючі фельділерсько-акушерськими пунктами сіл Горбатюк Га­лина Григорівна, Пустова Ганна Василівна.

Понад 5000 земляків воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них - Буляк Антон Іванович, Горчинський Петро Во­лодимирович, Кенс Петро Андрійович. Смертю хоробрих полягли в боях з ворогом 558 чоловік.

Територія навколо селища була заселена ще в третьому тися­чолітті до матої ери. І Іоблизу села І Іодолянського виявлено залиш­ки поселення трипільської культури. Вперше Віньківці згадують­ся в податкових списках 1493 року. Годі в селі, яке належало одно­му з польських феодалів, налічувалося 14 ланових господарств. У другій половині XVI ст. Віньківці перетворилися в гомінливе містечко. Тут розвивалися промисли, торгівля. Значної шкоди розвитку населення завдавали спустошливі набіги татар, які почастішали з середини XV ст. До того часу через околиці Віньковець пролягав Кучманський шлях. Його часто використовували татари для на­скоків на українські села і міста. "В самую жагву придоша татарове на Подолию, йде же около Каменца, Дунайца, Збаража, Гольїх гор, вширь и вздовж. Мало не сто миль, огнем и мечом поплениша и христиан сто тьісяч отведоша", - писав літописець про історію нашого краю. Встановлено, що за період 1450-1550рр. відбулося 24 набіги татар. Сумна назва про них залишилась у назві частини Віньковець - Татаринці.

Хоча часті напади татар гальмували розвиток продуктивних сил Віньковець, все ж його природні багатства і численні "волі" та "сво­боди", що їх надавали польські урядовці, знову привертали сюди селян. У першій половині XV ст. сюди проникли члени чернечого ордену францисканців. Заснувавши кляштор, одержавши від вла­ди земельні володіння, в тому числі село Бистрицю, монахи поста­вили собі за мету окатоличити місцеве населення. У першій поло­вині XVII ст. члени ордену францисканців збудували костьол.

Жорстока експлуатація, насильство і грабежі, прагнення като­лицької церкви окатоличити українське населення викликали на­ціонально-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. Полум'я повстання охопило і Віньківці. Його жителі взяли актив­ну участь у взятті козаками М.Кривоноса добре укріпленої фор­теці Бар. У липні 1648 року у Віньківцях було розгромлено садибу Заміховського, прогнано ксьондза і монахів-францисканців.

Часи національно-визвольної війни, 27-річний період турець­кої окупації надзвичайно негативно позначилися на економічному житті містечка. Воно занепало. В містечку залишилося декілька мешканців, які тулилися у напівзгорілих хатах, землянках. Лише на початку XVIII ст. Віньківці знову почали заселятися в основно­му вихідцями з Галичини і Волині. Польська шляхта, що поверну­лася у розорені маєтки, змушена була надавати переселенцям тим­часові пільги. Так, шляхтич Гуменецький, який дістав містечко у володіння, надавав переселенцям пільги на 10 років, звільнивши від повинностей. Завдяки цьому розпочалось піднесення Вінько­вець. Але при перших же ознаках відродження шляхта знову пе­рейшла у наступ. Сеймик Подільського воєводства 27 березня 1703 року прийняв постанову про скорочення терміну пільг селянам на Слободах та збільшення повинності підданим у панських маєтках.Кріпаків примушували відбувати що'і ижня 2-3 дні панщини, сплачу­вати грошовий і натуральний чинні. Ікс це спричинило масові по­встання. У 1 724 році жителі Віньковець взяли участь у гайдамаць­ких загонах Медвідя, Савки. Часиичснка. Новсіапці напали на Віньковецький кляштор, підпалили поміщицьку садибу, знищили документи на право володіння маєтком, розправилися з панськими посіпаками.

'З входженням Поділля до складу Російської імперії Віньківці перетворилися на значний торговельний і ремісничий центр Ушиць-кого повіту. У 1811 році в містечку нараховувалося І і 2 ремісників: чинбарів, ковалів, шевців, ткачів. Па початку XIX сі. власником Віньковець став Огнаній Черкас. Його син Людвик розширив воло­діння за рахунок села Коломийка, названого згодом Людвиківкою. На початку 40-х років XIX ст. поміщик В.С.Скибневський, який володів Охрімівцями. Маннківцями викупив частину Віньковець для своєї дочки Марії Косельської. Власниці Віньковецького маєт­ку належало 3242 дес. землі, а селянам всього 1214 дес. В гонитві за прибутками поміщики позбавляли селян їх мізерних наділів, вважали кріпаків своїм майном, продавали, обмінювали їх на речі і тварин, програвали в карти, вбивали. За запізнення на роботу чи іншу незначну провину кріпаків жорстоко карали. У цих катуван­нях брав участі, і сам пан. Навіть повітовий земський справник у своєму донесенні на ім"я губернатора від 1 7 лютого 1 848 року зму­шений був визнати, що "'Людовік Черкас — найлютіший ворог се­лян. Сікти їх -для ньої о справжня насолода. Вій не знає міри, коли карає..., б"є нещадно, не звертаючи уваги на стать і вік'".

У Хмельницькому облдержархіві зберігаються судові справи про смерть селянина І.Медведя, що настала після катування його па­ном, і про вбивство управителем мастку селянина Чорнозуба. Зло­чини Черкаса набрали широкого розголосу. У листування з цього приводу було втягнуто повітові, губернські органи, генерал-губер­натора і міністерство внутрішніх справ. Три роки тривало слідство і нарешті 12 і рудня 1851 року Подільська палата кримінального суду прийняла постанову про оштрафування вбивці всього на 10 крб. сріблом.

У XVIII ст. у Віньківцях було дві уніатські церкви: Свято-Богословська і Свято-Димитрівська. У 1794 році населення Віньковець перейшло у православ'я. В 1836 році Свято-Богословська церква була знесена, а Димитрівська у 1836 році перебудована на кам"яну.

У І 863 році у Віньківцях відкрито церковнопарафіяльну школу, яку в 1883 році перетворено на однокласне показне училище.

На початку XX ст. Віньківці входили до Осламівської волос і і Ушицького повіту. Тут нараховувалося 319 дворів, мешкав 2541 житель. У містечку був маєток Марії Косельської. якій належало 1388 дес. землі.

Селяни Віньковець брали активну участь у революції 1905-1907рр., а також 19 і 8-1922рр. В кінці грудня 1917 року влада у Віньківцях перейшла до ради робітничих і солдатських депутатів. 11 роте її діяльність тривала недовго.

Карижин вперше зустрічається в історичних документах XVIII ст. як поселення, що входить до Віньковець. Населення займалося хліборобством, а також виготовляло колеса.

З церковних літописів відомо, що у 1780 році тут було збудова­но уніатську церкву. У І 794 році населення Карижина перейшло у православ'я. У 1885 році збудовано дзвіницю. Церкві належало 27 дес. землі. У селі знаходився маєток Марії Косельської, якій нале­жало 643 дес. землі, в тому числі 14 дес. садибної, 47 І -орної, 121 - лісу, 7 - вигону і 29 дес. — неугідь. У 1906 році у селі стався виступ селян, незадоволених оплатою праці. У повстанні взяло участь майже 200 селян. Для придушення виступу було викликано драіуи і жандармів. У сутичці з ними загинуло четверо селян і 9 було важко поранено.

На початку XX ет. Карижин входив до Осламівської волості Ушицького повіту. Тут нараховувався 101 двір, проживало 638 осіб.

У січні 1921 року у Віньківцях проведені перші повоєнні вибо­ри до сільської ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, першим її головою обрано П.ГІустового, заступником -3.Цибулька.

Постановою ВУЦВКУ від 7 березня 1923 року в Подільській губернії було ліквідовано повіти і волості, а утворено округи, в селах - сільські ради. На території сучасної Віньковеччини утворено два райони - Віньковецький і Зіньківський. Віньківці стали район­ним центром. На його території діяли три сільські ради - Вінько-вецька. Тополівська і Майдано-Віньковецька. Самостійні сільські ради знаходилися також у селах Нодолянське і Карижин, нині вони входять до складу Віньковецької селищної ради.

31 жовтня 1927 року Віньківці було перейменовано в місто За-тонськ, а район став називатися Затонським. У 1938 році райцент­ру та району повернули старі назви.

У 193 І році до складу Віньковецького району ввійшла терито­рія ліквідованого Зіньківського району.

В грудні 1939 року були проведені перші вибори до рад усіх рівнів. Перші сесії сільських рад відбулись на початку січня 1940 року.

З липня 1941 року по березень 1944 року Віньківці були окупо­вані фашистами. Сільські ради не функціонували до квітня 1944 року.

Рішенням виконкому Хмельницької обласної ради № 259 від 29

квітня 1957 року село Віньківці отри­мало статус селища міського типу. Віньковецька, Тополівська, Майдано-Віньковецька і Подолянська сільські ради ліквідувались і на їх основі ут­ворено Віньковецьку селищну раду.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1962 року Віньковецький район ліквідував­ся, територія Віньковецької селищної ради перейшла до складу Ярмоли-нецького, а з 1965 року - Новоушиць-кого району.

У 1964 році до Віньковецької се­лищної ради ввійшла територія ліквідованої Карижинської сільської ради.

У Віньківцях діяв один з передо­вих колгоспів району 1960-х рр. -"Шлях до комунізму', а пізніше "Маяк". Колгоспники добивались високих врожаїв рослинницьких культур та продукції тваринництва, за що багато з них були удостоєні ви­соких державних нагород. Орденом Леніна були нагороджені бригадири Пустовий В.К. і Побіянський І.П., комбайнер Гвоздовський О.И., ско­тарка Дердюк М.С.

Згідно Указу Президії Верховної Ради У РСР від 8 грудня 1966 року знову відновився Віньковецький район, таким чином Віньковецька селищна рада вдруге ввійшла до його складу. З тих пір її територія і підпорядкування не змінювали­ся.

У Віньківцях працюють ВАТ "Віньковецький консервний завод", ЗАТ "Віньківці, сирзавод", ВАТ "Віньковецький комбікормовий за­вод", цегельний завод, ремонтно-транспортне підприємство, об'єднання "Агрохім", райагробуд, хлібокомбінат, комбінат кому­нального підприємства, автопідприємство, лісництво, дві шляхо­во-будівельні організації, до двох десятків малих приватних підприємств, фермерські (селянські) господарства тощо.

Основні види промислової продукції- фруктові та овочеві кон­серви, тверді сири, масло, хлібобулочні вироби, безалкогольні на­пої.

Дозвілля віньківчани проводять у будинку культури, трьох клу­бах, п'яти бібліотеках, кінотеатрі. Плідно працюють народні ху­дожні колективи - ансамбль народних інструментів, фольклорно -етнографічний ансамбль "Червона калина".

• Погода у Віньківцях
• Новини України та світу
• Вікіпедія
• Банки України
• Преса.Каталог періодичних видань On-line
• Мобільні оператори україни
• Святвові дні, дати. Свята всього світу
  
• Розклад руху автобусів по Україні
• Розклад руху поїздів Укрзалізниці
• Програми телепередач України, Росії, Європи
• Гороскоп
• Тлумачення снів
• Тайна імені твого...
• Все для веб-мастера
• Програми для всіх
• Кращі сайти рунета