Віньковецькии район розташований на південному сході Хмель¬ниччини на відстані 70 км від обласного центру. Район забезпечений автомобільними дорогами з твердим покриттям. Найближчі залізничні станції: ст. Ялтушків Барських під'їзних шляхів Вінницької області 22км, ст. Деражня 35 км і ст. Дунаївціці 45 км. Район розкинувся в зоні лісостепу на Подільській височині,рельєф горбистий, місцями полого хвилястий, розчленований долинами річок. Територією району протікає 12 річок приток Дністра і Південного Бугу, зокрема — Калюс, Ушиця, Рів, Коломийка Клімат Віньковеччини помірно континентальний. Середня температура січня 60 морозу, липня + 18". Середня кількість опадів 350 мм на рік. Грунтово кліматичні умови сприятливі для виро ипвання сільськогосподарських культур, розвитку тваринництва, садівництва і лісівництва, а в заплавах річок для ставкового ри човодства. Грунти району — суглинки, підзолисті чорноземи. Територія району займає 653 кв. км. У користуванні району 18921 га сільськогосподарських угідь, з них ріллі 36795 га, сади та ягідники займають 2829 га, сінокоси 3835 га і пасовища 5443 га Ліси району займають 9687 га, в т.ч. ліси державного лісового фонду становлять 6295 га і 3392 га лісів комунальна власність територіальних громад району. Площа річок і ставків становить 556.4 га. Населення району складає 31 тис. чол., з них 6,9 тис. міського і 24,1 тис. сільського населення. Земельна площа району розподіляється на: - землі сільськогосподарських підприємств 33367 га; - землі населених пунктів 10533 га; - землі промислових підприємств 1319 га; - землі лісогосподарських підприємств 9687 га; - інші землі 13542 га. Сільське господарство є основною галуззю народногосподарсь¬кого комплексу району. Тут вирощують зернові культури: пшени¬цю, ячмінь, горох, кукурудзу та ін. Основною технічною культу¬рою є цукрові буряки. Господарства району усіх форм власності займаються вирощуванням картоплі, овочевих і кормових культур, садівництвом, зокрема, сільськогосподарський кооператив "Осла мово" спеціалізується на цьому. Примітка: за 1966 1990 роки показано виробництво в колектив¬них господарствах, 2000р. по всіх категоріях господарств, включа¬ючи індивідуальні господарства населення. На території селища Віньківці знаходяться такі заводи: кон¬сервний, сироварний, комбікормовий, цегельний, будівельні орган¬ізації, МП "Будівельник". У селі Зінькові діють пивзавод та інку¬баторна станція. Цех по виробництву плодово ягідних вин функц¬іонує у с.Осламів. Діють 30 сільськогосподарських підприємств різних форм організаційної діяльності, заснованих на приватній власності, ЗО селянських (фермерських) господарств, 39 малих підприємств та 312 суб'єктів підприємницької діяльності фізич¬них осіб. Обсяг промислової продукції, яка вироблена на двох підприєм¬ствах переробної промисловості, 2000 року становив 12058 тис. гривень за діючими оптовими цінами підприємств, зокрема у ВАТ "Віньковецький консервний завод" вироблено продукції на суму 2032 тис.грн. і на ЗАТ "Віньківці сирзавод" 10026 тис.грн. Процеси розвитку сільськогосподарського виробництва наоч¬но свідчать, що район має великий потенціал нарощування вироб¬ництва сільськогосподарських культур, особливо розвитку тварин¬ництва. Тому основні завдання економічної і соціальної політики району спрямовані на послідовне реформування галузей та підви¬щення ефективності функціонування народногосподарського комплексу за рахунок впровадження нових ресурсозберігаючих тех Район володіє потенціалом для збільшення виробництва кон¬курентоспроможної продукції, бо має вільні трудові ресурси і ви¬робничі площі, мережу переробних підприємств та підсобних пе¬реробних цехів агроформувань, розвиває підприємництво і фер¬мерство. Віньковецький район багатий на корисні копалини, зокрема, він єдиний в Україні має Карачієвецьке і Адамівське родовища глауко¬ніту дешевого калійно фосфоритного мінерального добрива звисокою агротехнічною ефективністю. Прогнозовані запаси 16,5 млн. тонн, глибина залягання від ЗО до 70 метрів, потужність шару від 7 12 метрів. Підошвою є метровий шар желваків фосфориту. Глауконіт використовується також як сорбент для виведення радіоактивних ізотопів цезію 137 і стронцію 90, відповідно на 94 98 відсотків. Може бути використаний у лакофарбовій промис¬ловості, виготовленні скляних плиток різного кольору, для очищен¬ня мінеральних масел, стічних вод, промислових стоків. На території району знаходяться великі поклади глини, придат¬ної для виробництва цегли, а також значні запаси високоякісних гончарних глин. У Віньковецькому районі, за виключенням його західної части¬ни, с великі поклади каменю вапняку, для будівництва і випалю¬вання вапна, кремінь, фосфорити, пісок, потужні запаси твердого дрібнозернистого піщаника. Археологічні знахідки свідчать, що територія сучасного Вінько¬вецького району була заселена людьми з давніх давен. Зокрема, археологами виявлено декілька поселень доби неоліту, зокрема у селах Зоряне, Нетечинці, Охрімівці. Найбільше пам'яток відно¬ситься до трипільської культури , яка існувала на Правобережжі Дніпра, Подністров'ї в кінці ІУ ІІІ століття до нашої ери, тобто в добу бронзи. Залишки поселень землеробської трипільської куль¬тури знайдено в селах Говори, Грим'ячка, Зінькові, Подолянське, селищі Віньківці. З кінця УІ ІУ ст. до н.е. великого поширення на¬буває культура скіфів. Сліди цієї культури доби заліза знаходимо у селах Зіньків, Грим'ячка. У першій половині І тисячоліття до н.е. територію Поділля заселяли східні слов'яни, які входили до ан¬тського міжплемінного союзу. Численні знахідки черняхівської культури знаходимо у Зінькові, Грим'ячці. На жаль, у давніх літописах немає згадок про поселення княжої доби ІХ ХШ ст. Все ж археологи виявили давньоруські городища в урочищі Шамільові ставки, Полієв ліс (смт Віньківці), в урочищі Замчисько на північний схід від села Женишківці, в урочищі Ко лонтир західніше села Осламів, а також в урочищі Замчисько на північно західному напрямі села Калюсик. Хоча давньоруським літописом не згадується Калюсик, Михай ю Грушевський висловив припущення, що поселення існувало в княжі часи. Але з невідомих причин його населення переселилося у літописний Калюс на Дністрі, який почав називатися Нижнім Калюсом на відміну від Калюсика, який був Верхнім. Є.Сіцінський, який обстежував село, виявив в урочищі Замчисько сліди валів і ровів. За розповідями тогочасних старожилів, тут була фортеця. Слід визнати, що в історичних джерелах до початку XV ст. відсутні згадки про населені пункти нинішнього Віньковецького району. Лише наприкінці XIX ст. Михайло Грушевський, вивчаю¬чи акти Барського староства, виявив ряд жалуваних грамот Ягайла на подільські землі, серед них найдавніший документ датований 1404 роком пожалування (сіопаііопе регреіуа) Петру Шафранцу величезних маєтностей на Поділлі, у тому числі Зіньківської во¬лості (уіііа гапко\УС2е) з селами Гринечкою Борсуковим, Нижнім Мукаровим та іншими населеними пунктами. Михайло Грушевсь¬кий зробив висновок, який ніхто з істориків не спростував, що Зіньківці ( у грамоті 1431 2іпко^сге) "без сумніву є нинішній Зіньків, а Гринечка нинішня Грим'ячка, яка знаходиться північніше Зінькова". 8 вересня 1431 року польський король Вла дислав видав жалувану грамоту Петру Одровонжу, воєводі Под¬ільському, старості Самбірському на маєтки, подаровані раніше Петру Шафранцю, у тому числі Зіньків із Грим'ячкою. У жалуваній грамоті Петру Одровонжу вказувалося, що влас¬ник Зіньківського ключа "сам або рівний йому заступник має жити у вказаних місцевостях. Повинен виставити 6 сулиць та 12 стрільців, а у випадку війни боронити край разом з усіма людьми. Піддані його повинні сплачувати такі самі податки, як за попередніх влас¬ників". Ці привілеї згодом були підтверджені королем Владисла вом II двома жалуваними грамотами 1436 і 1440 рр. До першої по¬ловини XV ст. згадується село Гричовці. На думку М.Грушевсько го, це нинішнє село Карачіївці. У 1431 р. це село було подаровано Ягайлом Лаврентію Ціолку. У 1504 р. було дозволено Сеньку і Олексі Карочевським викупити село у Ціолків, яке у документі називалося "пустинею". Від імені Карачевських, які почали "садити тут село заново, воно почало називатися Карачаївцями" (М.Гру шевський). Отже, Зіньків, Грим'ячка. Карачіївці є найдавнішими поселен¬нями, які згадуються в історичних документах першої половини XV ст. У цей час швидко зростає роль Зінькова, який після зруйнуван¬ня у 1452 Рову (нинішнього Бару) перебирає на себе функції цент¬ру Зіньківського повіту. До його складу входили поселення по річках Калюс, Ушиця (Струга, Ольховець, Миньківці, Губарів). Саме у Зінькові у 1450р. збудовано домініканський костьол, п'ятий католицький храм, який з'явився на терені Поділля у Х1У ХУ ст. з часу виникнення пер¬шого кляштору у Кам'янці в 1320р. Костьол Святої Трійці у Зінькові довго відігравав роль потужного форпосту католицизму на схо'ді краю. У 1450р. у Зінькові було по¬будовано Свято Воскресенську цер¬кву, яка є, на думку історика краєзнавця Євфимія Сіцінськсіго, найд ревнішим православним храмом на теренах Поділля. Село Поро сятків (нині Великий Олександрів) згадується в документах у 1441 р. у люстрації Барського староства 1493 року, а в податкових доку¬ментах згадуються села Покутинці, Нетечинці, Охрімівці, Віньківці, Женишківці. Дашківці вперше згадуються у 1503р. Без сумніву, вищеназвані поселення є найдавнішими на території Віньковеч¬чини і відносилися до т.з. "Старих Осад" Поділля. Тогочасне життя у краї було дуже тривожне. Починаючи з 1438р. Поділля стало ареною спустошливих татарських набігів. Терито¬рія нинішньої Віньковеччини, як слушно зауважив Михайло Гру шевський, входила до т.з. "першої лінії вогню", тобто булатермторіпо, яка першою зазнавала удару татар. У 1452р. татари, напавши на Поділля, сплюндрували Рів, Ялтушків, захопили старосту з ро чиною. Вціліле населення знайшло притулок під стінами замку у іінькові, який був збудований у 1450р. і був у числі десяти замків, шедених на території Західного Поділля у X У ХУІ ст. >ік свідчать історичні джерела, татари не наважувалися брати Зіньківський замок і намагалися обходити його стороною. У 1453р. Як Лащ державець Зіньківський, разом з іншими воєводами наздогнав га¬гар під Теребовлею і розгромив їх. У 1458р. син Петра Одровонжа Андрій виклопотав у короля Владислава грамоту на Магдебурзь¬ке право для Зінькова. Суть його полягала у звільненні міського населення від юрисдикції урядової адміністрації і у наданні місту самоврядування на корпоративній основі. Все це дає підстави вва¬жати, що Зіньків був одним з найбільших міст Поділля і відігравав непересічну роль в історії тогочасної о краю. У другій половині XV ст. наш край був інкорпорований польською державою і змушений жити й розвиватися під культур¬ним і правовим польським впливом. Особливо помітну роль у підне¬сенні краю відіграла Бона, дочка міланського герцога Джованні Сфорца, яка у 25 років була видана заміж за 50 річного польського короля Сігізмунда. Жодна з польських королев не брала такої ак¬тивної участі у державних справах як Бона. У 1 536 37рр. вона ви¬купила у Станіслава Одрованжа Рів, згодом перейменований на честь її рідного острова Барі у Бар. Здійснювала активне заселення краю. Завдяки наполегливості Бони зростає роль Бару, а Зіньків втрачає у 1552р. роль адміністративного центру повіту. Піднесенню краю сприяла і та обставина, що у другій половині XVI ст. колонізація вже не обмежувалася Побужжям і верхнім Подністров'ям, а спустилася досередини Дністра. В результаті ни¬нішня Віньковеччина опинилася у другій оборонній лінії. Особли¬ве значення мало заснування Шаргорода і колонізація старої Корч марівської волості. Територія Віньковеччини швидко залюднюєть¬ся. Якщо у 1530р. у Карачіївцях було 1 господарство (плуг), то у 1542р. 5, Покутинцях відповідно у 1493р. 9 господарств, у 1565р. 13. У 1570р. у Зінькові нараховувалося 275 будинків. Доречно вказати, що за підрахунками М.Г. Крикуна пересічне місто у Под¬ільському воєводстві нараховувало 252 двори, а населення стано¬вило 1515 осіб. Збір податку у 1578р. засвідчив, що в той час Зіньків посідав шосте місце серед Подільських міст. Згідно люстрації 1629р. у .зінькові вже нараховувався 831 двір і мешкало 4986 жи¬телів. У Віньківцях було 295 дворів і жило 1270 чоловік. Населені пункти сучасної Віньковеччини входили до Подільського воєвод¬ства. Населення Віньковеччини взяло участь у національно виз¬вольній війні українського народу 1648 1654рр., зокрема у штурмі Бару 1649р., Жванецькій кампанії 1653 року. Боротьбу проти польської шляхти тут очолював полковник Остап Гоголь. Тут вою¬вали Б.Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун. Воєнні дії вкрай негативно позначилися на соціально економічному становищі краю. Згідно люстрації 1661р. у Зінькові нараховувався лише один дим. Навіть якщо припустити, що він об'єднував до 10 дворів, то і тоді його населення не перевищувало сотні осіб. Після входження Правобережної України в 1793р. до складу Російської імперії наріжним фактором розвитку краю стало вклю¬чення його в орбіту загальноросійського економічного і суспільно політичного життя. Сучасна Віньковеччина увійшла до складу Под¬ільської губернії, а села Зіньків, Бебехи (Яснозір'я), Пирогівка, Петрашівка, Женишківці, Нетечинці, Охрімівці, Фащіївка, Гоголі до Летичівського, Віньківці, Говори, Дашківці, Осламів, Калюсик, Карачіївці, Курники (Зоряне), Ломачинці, Пилипи Олександрівські, Карижин, Покутинці до Ушицького повіту. Села Зіньків, Бебехи, Пирогівка, Адамівка, Станіславівка, Петрашівка, Майдан Олексан дрівський належали Російській державі, на них було поширене волосне управління. Селяни цих сіл були державними і сплачува¬ли податки, виконували повинності на користь держави. Решта сіл Женишківці, Нетечинці, Охрімівці, Дашківці, Фащіївка, Калюсик Карачіївці, Карижин, Ломачинці, Осламів, Пилипи Олек¬сандрівські, Покутинці були власністю поміщиків. До скасування кріпосного права селяни були кріпосними і виконувал и повинності на користь поміщиків (панщину). Два населених пункти (Віньківці і Зіньків) мали статус містечок, решта були селами. В 1867 році було відкрито однокласне училище Міністерства народної освіти у Женишківцях, а 1873 року у Зінькові. У решті сіл діяли церковнопарафіяльні школи. У 1888 році на Віньковеч чині з'явилося перше промислове підприємство. У Зінькові почав працювати медопивоварний завод Вацлава Дівішика. В 1889 1890рр. Олександр Оттович Шмідт заклав сад в Осламові, який поклав початок інтенсивному садівництву в краї. Жителі Віньковеччини взяли активну участь у першій російській революції 1905 1907рр. Найбільш відомим є виступ селян Кари жина 8 липня 1906р. В результаті сутички з драгунами 5 селян було .бито, 8 поранено. Перша світова війна, близькість фронту, зубожіння населення призвели до наростання супротиву проти царизму. Наприкінці груд¬ня 1917р. з допомогою солдатів 2 ї фінляндської дивізії у Віньківцях було створено першу на території району Віньковецьку раду се¬лянських і солдатських депутатів. Проте проіснувала вона недо¬вго.Владау 1917 1920рр. часто змінювалася. Навесні 1919рокуу Віньківцях побував голова Директорії Симон Петлюра. Радянська влада була відновлена у 1921р. У селах виникають ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 1921 1922рр. територію району охопив антибільшовицький повстансь¬кий рух під проводом Якова Гальчевського. Повстання відбулися у Зінькові, Осламові, Женишківцях. В ході адміністративно територіальної реформи 7 березня 1923 року в Україні ліквідовані повіти і волості і створено райони і окру¬ги. Виникають Віньковецький і Зіньківський райони у складі Кам янецької округи. До складу першого увійшли Говорівська, Даш ковецька, Карачієвецька, Майдано Олександрівська, Великоолек сандрівська, Калюсицька, Пилипо Олександрівська, Карижинська, оголівська, Женишковецька, Ломачинецька, Курницька, Мазниць к;і сільради. До Зіньківського району ввійшло 43 населені пункти, (і сільрад: Адамівська, Баранівська, Бебехівська, Вербецька, Грим'яцька, Крутибродівська, Охрімовецька, Петрашівська українська, Петрашівська російська, Пирогівська, Покутинецька, Слобідко Охрімовецька, Станіславівська, Фащіївська, Зіньківська українська, Зіньківська єврейська сільради. 31 жовтня 1927 року Віньківці було перей меновано у Затонськ, а район у Загонський. З лютого 1931 року Зіньківськии район ліквідовано, а його терито¬рія увійшла до складу Затонського. 9 лютого 1932р. Затонський район увійшов до складу Вінницької, 17 вересня 1937 року до Ка м'янець Подільської області. У 1938р. району повернули колиш¬ню назву і він став називатися Віньковецьким (Воньковецьким). В період колективізації на території району виникає колгоспно радгоспна система ведення сільського господарства. У січні 1928 грудні 1934рр. виникає колгосп у Адамівці, з 1929 по грудень 1930р. у Віньківцях, з 1929 по грудень 1931рр. у Великому Олександ¬рові, з січня 1928 по грудень 1931 р. у Говорах, з січня 1929 грудень 1934р. у Петрашівці, з січня 1929 по грудень 1933р. у Дашківцях, з січня 1929 1934р. у Зінькові, з січня 1929 по гру¬день 1934р. у Женишків цях, з січня 1929 по грудень 1934р. Зоряному, Карачіївцях, Майдані Олександ рівському, Грим'ячці, Поку тинцях, у січні 1929 грудні 1932р. у Яснозір'ї, Гого¬лях, Фащіївці, Майдані Віньковецькому. Не оминули жителів району розкуркулення, гоkjдомор 1932 1933рр., сталінські репресії. Лише протягом липня і рудня 1932р. у Затонському районі до позбавлення волі терміном 2 10 років було засуджено 183 особи, які не виконали планів хлібо іаготівлі. 23 листопада 1932 року бюро Затонського райкому КП(б)У порушило питання про занесення на "чорну дошку" області сіл, які не виконали надмірних планів хлібозаготівлі: Осламів, Курни¬ки, Старі Нетечинці, Петрашівку українську, Пирогівку, Стару Гуту, а також колгоспи "Боротьба" (с.Малий Олександрів), ім.Артема (с.Адамівка), "Комунар" (с.Карачіївці). У цих селах було припине¬но торгівлю предметами першої необхідності — гасом, сірниками, сіллю до того часу, поки названі села та колгоспи не впораються із хлібоздачею державі. Від голоду врятував непоганий врожай 1932 1933рр. Якщо у 193 1р. середня врожайність у Затонському районі пшениці склала у колгоспах 4,4 цнт з гектара, жита 8,2 цнт, ячме¬ню 8,8, кукурудзи 12,8, то у 1932р. відповідно: 6,5, 8,4, 7,8, 9,9; 1933р. 14,5, 13,8, 13,9, 12,2 центнерів з гектара площі. Чорною пеленою накрили район масові репресії другої полови¬ни 30 х років. Наприклад, за даними Служби безпеки України у Зінькові було репресовано 56, а у Станіславівці 26, Адамівці 13 "ворогів народу". У 1938 році у Києві був замордований у катівнях НКВС уродженець села Зінькова, український історик, старший науковий співробітник Інституту історії Всеукраїнської Академії наук Євген Дмитрович Сташевський. Особливо великих втрат заз¬нала під час репресій польська меншина району. Багатьох жителів, які сповідували католицизм, обвинуватили у приналежності до міфічної "Польської організації військової", члени якої нібито хот¬іли насильницьким шляхом приєднати Поділля до Польщі. У Віньковецькому районі перед війною нараховувалося 65126 жителів, які проживали у 104 населених пунктах, 37 сільрадах. На Віньковеччині діяло 70 колгоспів, 1 промколгосп. На весь район була одна гідроелектростанція потужністю 18 КВТ, 16 млинів, 89 ставків, діяли 4 промислові підприємства: у Віньківцях спиртоза¬вод, плодозавод, у Зінькові маслозавод, пивзавод. Тут працювало 220 робітників та 42 інженерно технічних працівники. В районі було 38328 гектарів ріллі. Зерновими культурами засівалося 26805 га, технічними 4310, овочевими 5387, багаторічними травами 491, під паром знаходилося 2908 гектарів землі. Середня вро¬жайність пшениці у 1939 році склала 15,1 цнт, цукрових буряків _ 194,2 цнт. Діяли дві машинно тракторні станції у Віньківцях і Зінькові. У довоєнні роки у Зінькові та Віньківцях функціонували лікарні, поліклініки, два пологових будинки, дитячі консультації аптеки. В районі були лише дві лазні у Віньківцях і Зінькові, 16 кілометрів бруківки, решта доріг були ґрунтовими. Мирна праця людей обірвалася 22 червня 1941р. 9 11 липня Ос¬танні частини 12 ої армії генерала П.Г. Понєделіна з боями зали¬шили територію району. Найбільший бій відбувся в районі села Покутинці, де відступаючі втратили 80 бійців. 10 липня було оку¬повано Покутинці, Адамівку, Зіньків, Станіславівку, 11 Віньківці Подолянське, Карижин, Майдан Олександрівський, 14 Осламів, Дашківці, Нетечинці. Віньковецькі села і містечка окутав чорний морок окупації. Територія району увійшла до Дунаєвецького геб іту. Гітлерівці розстріляли 4835 жителів району. Особливо пост¬раждало єврейське населення Зінькова і Віньковець. На каторгу до Німеччини було відправлено більше 2900 юнаків і дівчат. З перших днів окупації у Віньківцях, Зінькові, Карачіївцях, Го¬ворах, Нетечинцях, Великому Олександрові виникають підпільні групи. 5 червня 1942р. були розстріляні у Дунаївцях керівники Віньковецької молодіжної підпільної групи Й.П. Гома, Іван Иоси. пович і Володимир Микитович Цимбалюки. У січні 1942р. у Віньківцях почав діяти підпільний райком КП(б)У. У серпні вереСні 1943р. на території району з'явилися перші партизанські групи. Найчисленнішою була група "Червоні подільці", що діяла у }Ке нишківцях, Говорах, Ломачинцях, Калюсику. Пізніше виник парти_ занський загін імені Щорса. Більше 8 тисяч жителів району нагороджені бойовими ордена_ ми і медалями, а п'ять майори Михайло Петрович Бараболько 3 Нетечинець, Олександр Іванович Канарчик з Пирогівки, Микола Гнатович Ортинський з Женишковець, старший лейтенант Самій ло Михайлович Репутін з Гоголів і старший сержант Павло Трохи мович Писаренко із Зінькова удостоєні звання Героя Радянсь^ого Союзу. 26 28 березня 1944 року в ході Проскурівсько Чернівецькоїопе¬рації війська 18 і 38 ої армій 1 Українського фронту очистили Віньковеччину від окупантів. Запеклі бої відбулися в районі сіл Фащіївка, Бебехи (Яснозір'я), Петрашівка. За визволення Вінько веччини віддали життя 176 воїнів різних національностей. Віньківчани взяли активну участь у всенародній допомозі фрон¬ту. 900 тисяч крб. зібрали на будівництво танкової колони "Радянсь¬ке Поділля", 500 тисяч авіаескадрильї "Колгоспник Поділля", 2,5 мли.крб. здали у фонд оборони. Район зазнав значних збитків у роки війни. Частково було зруй¬новано 2 населених пункти, 67 дворів, загарбники вивезли 126 тис.цнт збіжжя, 2136 коней, 319 корів, 428 свиней, 5207 овець. Фашисти повністю знищили обладнання спиртового і плодоовоче¬вого, пивоварного заводів, реквізували транспортні засоби Зіньківської і Віньковецької МТС. У цих нелегких умовах Ради стали ініціаіорами відбудови народного господарства. У 1946 році населення району включилося у здійснення плану "Малої елект рофікаці'Г. Перші колгоспні електростанції, збудовані на річках району, з'явилися в Адамівці, Зінькові, згодом Грим'ячці, Карачії¬вцях, Бистриці, Черкасівці; теплові у Віньківцях, Дашківцях, Женишківцях, Нетечинцях. їх сумарна потужність складала 310 КВТ. У 1946 1947 рр. жителі Віньковеччини перенесли післявоєнний голод, викликаний не лише засухою, але й надмірними планами хлібоздачі. У 1946р. Віньковецькому району було збільшено обо¬в'язкові поставки хліба державі на 8 тис.цнт. Працівники Вінько вецького плодоконсервного заводу у листі секретарю ЦК КП(б)У М.С. Хрущову від 20 листопада 1946 року писали: "На заводі пра¬цює 136 робітників, службовців та інженерно технічних праців¬ників, з них 11 інвалідів Вітчизняної війни, 9 дружин воїнів, які загинули на фронті. Всі вони не мають підсобного господарства. Взагалі 65 робітників заводу не мають підсобного господарства. Доводимо до Вашого відома, що Віньковецький плодоконсервний завод з І жовтня 1946 року знятий з постачання хлібом. На заводі є підсобне господарство площею 5 га, але зібрано врожаю лише 4 цнт і ЗО кг, які здано державі. Становище робітників дуже важке. Далі жити, не отримуючи хлібного пайка, прямо неможливо. Про¬симо Вас вирішити питання і видати хлібні карточки хоча б для інвалідів Вітчизняної війни, дружин воїнів, які загинули на фронті і робітників, які не мають підсобного господарства". Завдяки самовідданій праці селян у 1947 1948рр. було одержано непо¬ганий врожай, який врятував віньківчан від мук голоду. Ланковим колгоспу "Росія'" с.Великий Олек¬сандрів В.В. Бережанській, В.П. Гла¬диш, Ф.П. Кохан, Г.О. Кухарській (Щербанюк), В.К. Моргун було при¬своєно звання Героя Соціалістичної Праці. Двічі у післявоєнний період Віньковецька районна рада депутатів трудящих і Віньковецький райком К о м парти України порушували клопотання про перейменування Віньковець. Вперше у 1946 році пропонувалося перейме¬нувати селище у Калініно, а район у Калінінський, при цьому зазнача¬лось, що документальних даних про історичне походження назви Віньківці в області немає. Зі слів лю¬дей встановлено, що у XVIII ст. на заболоченому місці поміщиком було засновано хутір і збудовано винокур¬ню. Від неї йшов своєрідний запах "вонь". Саме це послужило причи¬ною назви селища Воньковці. 16 січня 1954 року Кам'янець Подільська область була перей¬менована у Хмельницьку. У зв"язку з цим Віньковецька районна рада депутатів трудящих і районний комітет Компартії України направили Голові Президії Верховної Ради УРСР Д.С. Коротченку листа, у якому езпідставно стверджувалося "що містечко Воньківці носить назву графа Воньковецького... Він грабував населення, був жорстоким експлуататором, походив з польських магнатів феодалів і за походженням був поляком". У зв'язку з цим, наголошувалося в листі, недоцільно, щоб містечко і район носили назву, яка похо¬дить від імені польського магната феодала і назріла необхідність перейменувати містечко в Богунське, а район в Богунський. Проте ці клопотання не були задоволені і Віньківці зберегли свою історичну назву. Постановою Верховної Ради Української РСР від ЗО грудня 1962 року Віньковецький район було ліквідовано, його територія (за винятком Женишковецької сільської ради, що відійшла до Дераж нянського району) була переведена до складу Ярмолинецького рай¬ону, а 1965 року поділена між Ярмолинецьким. Деражнянським і Новоушицьким районами Хмельницької області. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 року знову утворено Віньковецький район, до складу якого ввійшли ті ж населені пункти, що й до реорганізації, за винятком сіл Баранів ка, Вербка Мурована, Круті Броди і Мазники, що залишились у складі Ярмолинецького і Деражнянського районів. Сесія районної ради, що відбулась 24 грудня 1966 року, обрала виконавчий комі¬тет, голову, його заступника, секретаря, затвердила відділи і служ¬би райвиконкому. Під його керівництвом діяла одна селищна, 15 сільських рад, 17 колгоспів і радгосп, районні організації. З 1967 по 1982 рр. райвиконком очолював Кушнір Павло Кири лович. Управління с/г очолював Якимчук Анатолій Якович. У 1977 році, після прийняття нової Конституції СРСР, Вінько¬вецька районна рада змінила назву на районну раду народних де¬путатів. Найбільш потужного економічного, соціально культурного роз¬витку досягнув район у 70—80 х роках XX столітгя. Свідченням цьому є ВИСОКІ державні нагороди. Під керівницт¬вом першого секретаря райкому Компартії України В.М.Теелюка, голови рай¬виконкому П.К.Кушніра в 1975, 1976, 1978, 1979 роках Віньковеччина вихо¬дила переможцем у Всесо¬юзному соціалістичному змаганні і за значні вироб¬ничі досягнення нагород¬жувалась перехідними пра¬порами ЦК КІІРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ. Десятки віньківчан були удостоєні ордена Леніна, а комбайнер кол¬госпу ім. Горького с. Зіньків Ф.В.Кулик — звання Героя Соціалі¬стичної Праці. Вагомий внесок у зміцнення економіки району, розвиток його соціальної інфраструктури зробили ко¬лишні керівники колгоспів «Україна» с. Дашківці П.Г.Іваніцький, ім. Арте ма с. Адамівка Д.А.Лисюк, ім, Щорса с. Майдан Олександрівський І.Я.Рак, «Росія» с. Великий Олександрів М.А. Обойчук, теперішній керівник цього господарства І.Г.Загродський, «Шлях до комунізму» смт Віньківці В.І.Трембовецький, директор радгос¬пу «Осламово» В.П.Рибак; голови сільських рад В.І.Сосновська з Майда иу Олександрівського, В.П.Кохан з Ка рачісвець, Г.О.Гонголь з Великого Олександрова, І.Г.Смалюхівський з Петрашівки, І.В.Андрухів з Говорів. Підприємства харчової промисло¬вості, технічного обслуговування сільського господарства, будівельні організації найвищих здобуткін досягли у період, коли їх очолювали або нині очолюють І.А.Яки мснко, М.І.Процевеький (сирзавод), А.Д.Кузь (консервний завод), ПЛановий, Д.Г.Жук, Д.М.Івахов (сільгосптехніка), В.Д.Пасатюк (сільгоспхімія), С.М.Шеріпун, М.М.Садовий (агробуд), М.І.Матус, Б.С.Грібов, М.В.ІІославський (шляхово будівельні організації), Г.І Лохвицький, М.М.Мушинський (район електромереж), Б.С.Мен дзелевський, В.П.Шумовецький (газдільниця). У вирішенні питань газифікації, благоустрою району, будівниц¬тва об'єктів народногосподарського та соціально культурного при¬значення найкращі свої організаторські здібності проявили голови райвиконкому В.С.Романкж та М.М.Німчинський. З розвалом Радянського Союзу серйозної деградації зазнало кол¬госпне село. Серйозна економічна криза пов'язана з ліквідацією колгоспів і реформуванням їх у колективні і приватні сільськогос¬подарські підприємства, фермерські господарства, відкриті та зак¬риті акціонерні товариства. Непродумано були розпайовані кол¬госпні надбання — сільськогосподарська техніка, худоба, колгосп¬не майно. Члени колгоспів отримали земельні паї, в окремих селах колгоспникам видали державні акти про право на володіння зем¬лею, яку вони не мають чим обробляти. Одним з важелів в руйнації колгоспів було грубе порушення порядку оплати, різке зниження цін на вироблену і продану рос¬линницьку та тваринницьку продукцію. Водночас в десятки разів були підняті ціни на енергоносії, зокрема на паливно мастильні матеріали, що призвело до економічної лихоманки під час посівної і збиральної сільськогосподарських кампаній, зимівлі колгоспної худоби. Через постійне тривале відключення сіл і колгоспів від елект¬ромереж в години доїння різко впали надої корів. А дискримінаційні банківські кредити, грабіжницькі податки, бартерні операції, не¬справедливий обмін здешевленої сільськогосподарської продукції і колгоспного майна на дорогоцінні автопальне, мінеральні добри¬ва, засоби захисту рослин призвели до критичного падіння кількості тваринницького поголів'я, гострого дефіциту сільськогосподарсьrj] техніки, припинення процесів оновлення і зростання виробни¬чо технічного потенціалу села. В результаті соціально економічної кризи опустіли колгоспні ферми і машинно тракторні стани, розвалюються виробничі будівлі, .і те страшніше те, що в ряді сіл опустіли, не обробляються, заро ' іають бур'янами родючі землі. Збідніле село втрачає свій генофонд, зменшує народжуваність п гей, через дороговизну ліків та належної медичної допомоги ви¬мирає від хвороб та епідемій. Селяни масово покидають рідні домівки, шукаючи кращої долі і! інших місцях і країнах. Соціально економічні негаразди сільських і ромад долаються повільно. Передбачені державою реформи у сфері сільського господарства пробуксовують через недосконалість аграрного законодавства, недостатнє державне регулювання щодо іанижених цін па сільськогосподарську продукцію і завищених цін на енергоносії та банківські кредити, відсутність належного дер¬жавного інвестування та страхових гарантій сільгоспвиробникам. 1 лише на початку третього тисячоліття спад економіки району призупинився. Поступово зростають результати реформацій в аг¬ропромисловому комплексі, приватницькому секторі. Відчутними стали зміни у і хліборобів. Селяни починають відчу¬вати себе справжніми господарями на землі, розпоряджатися своїм майном, своїми коштами, своєю землею. А це сприяє зміцненню не тільки місцевих громад, але й усієї Української держави. З утворенням незалежної Української держави змінювались й органи влади та місцевого самоврядування. Па базі виконавчих ко¬мітетів районних рад формувались місцеві державні адміністрації, їх управління і відділи. 23 квітня 1992 року прийнято розпоряд¬ження № 1 представника Президента України у Віньковецькому районі "Про утворення державної адміністрації району і припи¬нення діяльності виконкому районної ради народни:; депутатів". На підставі етапі 8 Закону України від 28 червня 1994 року "'Про формування місцевих органів влади і самоврядування", розпоряд¬женням № 566 від 15 липня 1994 року представника Президента України в районі діяльність районної державної адміністраціїприпинилась. Сесія районної ради сформувала виконавчий комі¬тет (протокол № 1 першої сесії районної ради XXII скликання від 15 липня 1994 року), до якого перейшли владні функції в районі. Відповідно до статей 46 і 53 частини 1 конституційного дого¬вору між Верховною Радою та Президентом України ''Про основні засади організаціїта функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової Конституції України" та Указу Президента України № 640 від 24.07.95 "Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації", було ліквідовано виконавчі комітети місцевих рад, створено державні адміністрації. Четверта сесія Віньковецької районної ради XXII скликання (протокол № 2 від 6.10.95 року) прийняла рішення про припинен¬ня діяльності виконавчого комітету і передачу владних функцій створеній адміністрації. На основі пункту 2 розділу 5 Закону України "Про місцеве са¬моврядування в Україні" у листопаді 1996 року відбулося роз'єд¬нання посад голови районної ради і голови районної державної ад¬міністрації. Виконавчу владу в роки незалежності України очолювали Ва¬лентин Васильович Нікітюк, Віктор Іванович Бурківський і Василь Степанович Ядуха. Головою Віньковецької районної державної адміністрації з липня 2003р. працює Бойко В.А. Віктор Анатолійович народився 28 січня 1963 року в смт Віньківці Хмельницької області. Українець. Осві¬та вища. В 1989 році закінчив Київську сільськогосподарську ака¬демію, отримавши спеціальність економ іста організатора.Трудову діяльність розпочав після закінчення школи в 1980 році страховим агентом інспекції Держстраху Віньковецького району. З квітня 1981 по червень 1983 року проходив військову службу. Після служби в армії продовжує працювати інспектором, старшим інспектором Держстраху. Зсерпня 1985 по жовтень 1991 року на комсомольській роботі, працював інспектором, другим, а потім першим секретарем Вінько¬вецького РК ЛКСМУ.З 1991 по 1995 рік голова координаційної ради Віньковецької районної організації Подільської спілки молоді. У вересні 1995 року Ніктор Анатолійович був призначений першим заступником голо ііи Віньковецької райдержадміністрації, з 1996 по 2002 рр. ко¬мерційний директор малого підприємства "Мрія". Перший заступник голови райдержадміністрації Побіянський Валентин Іванович, народився 28 серпня 1955 року в м.Подолянсь ке Віньковецького району Хмельницької області. Українець. Осві іа незакінчена вища. В 1974 році закінчив Кам'янець Подільський будівельний технікум, технік будівельник. З 1974 по 1977 рік слу¬жив в армії. З 1977 по 1987 рр. працював майстром, виконробом, головним інженером Віньковецького міжколгоспшляхбуду. З 1987 по 1997 рік виконроб, інженер Віньковецької міжгосподарської пересувної шляхово будівельної колони, директор ремонтно буді¬вельного підприємства "Моноліт". З січня 1997 року по даний час Побіянський В.І. перший заступник голови Віньковецької рай¬держадміністрації. Заступник голови райдержадміністрації Троян Олександр Во¬лодимирович, народився 15 грудня 1964 року в смт Віньківці Хмель¬ницької області. Українець. Освіта вища. В 1993 році закінчив Хмельницький технологічний інститут, інженер механік. Після за¬кінчення Могилів Подільського монтажного технікуму з 1984 року служив у армії, працював електромонтажником. З 1989 по 1992 рік працівник апарату Віньковецького райкому ЛКСМУ. З 1992 року Троян О.В. працював завідуючим відділом у спра¬вах молоді та спорту, а з 1996 року завідуючий, начальник відділу у справах сім'ї та молоді Віньковецької райдержадміністрації. З вересня 2003 року заступник голови райдержадміністрації. Заступник голови райдержадміністрації Кохан Ірина Степані¬вна, народилася 1 червня 1954 року в м.Скалат Підволочиського району Тернопільської області. Українка. Освіта вища. В 1978 році закінчила Кам'янець Подільський сільськогосподарський інститут, зооінженер. Після закінчення інституту працювала зоотехніком селекціонером Держплемстанції у Віньковецькому районі. З 1976 по 1986 р. на комсомольській роботі. З 1986